Системний червоний вовчак може міститися разом з устекінумабом

Системний червоний вовчак (СЧВ) - це аутоімунне захворювання, при якому можуть проявлятися різні симптоми залежно від того, які органи уражені. Вони варіюються від загальних симптомів, таких як втома та лихоманка, до важких уражень нирок. Аутоантитіла та імунні комплекси призводять до пошкодження тканин та типових дерматологічних симптомів.

Клінічно виявляється еритема метелика, макулопапульозна екзантема на грудях і на спині, кератотичні бляшки на тильній стороні пальців, а також телеангіектазії та крововиливи на нігтьовій складці. Системно можуть виникати плеврит, перикардит, ендокардит Лібмана-Сакса, гломерулонефрит, пневмонія та артралгія.

Імунологія, перевірена при аутоімунних захворюваннях

Багато аутоімунних захворювань можна зменшити за своєю активністю протизапальними препаратами. Хоча попередні спроби, наприклад, з інтерфероном, ще не принесли жодного шаленого успіху при СЧВ, моноклональні антитіла зарекомендували себе при інших аутоімунних захворюваннях.

Одним із прикладів є устекінумаб. Речовина спрямована проти інтерлейкіну-12 та інтерлейкіну-23, двох речовин, що передають речовини, які беруть участь у надмірній стимуляції Т-хелперних клітин при аутоімунних захворюваннях. Наприклад, устекінумаб знижує активність хвороби при хворобі Крона, псоріазі нальоту, а також псоріатичному артриті та значно покращує такі симптоми, як біль у суглобах. Оскільки залучення суглобів також відбувається при СЧВ, має сенс також протестувати устекінумаб на це аутоімунне захворювання.

Устекінумаб при СЧВ працює у двох третин пацієнтів

Команда під керівництвом доктора Рональд ван Волленховен з Центру ревматології та імунології Амстердамського університету (Нідерланди) в даний час досліджував це у своєму дослідженні [1]. У подвійному сліпому, рандомізованому дослідженні фази II вони лікували 102 пацієнти з середньою та важкою формою СЧВ, залежно від їх ваги, одноразовими інфузіями 260, 390 або 520 мг устекінумабу, а потім 90 мг устекінумабу кожні 8 тижнів с.к. або IV, або плацебо. Терапія устекінумабом проводилась на додаток до стандартної терапії.

Основною кінцевою точкою дослідження була частка пацієнтів, які досягли відповіді рівня 4 (SRI-4) через 24 тижні згідно з Індексом активності системного червоного вовчака 2000.

Результати

Ця первинна кінцева точка була досягнута 62% при застосуванні устекінумабу та 33% при плацебо тих пацієнтів, які отримували принаймні одну дозу (модифікований аналіз, призначений для лікування). Різниця у 29 процентних пунктів була статистично значущою при 95% довірчому інтервалі 10-47 (p = 0,006).

Побічні ефекти на рівні плацебо

До 24 тижня 78% пацієнтів на устекінумабі та 67% на плацебо мали принаймні один побічний ефект. Інфекції (45% при застосуванні устекінумабу, 50% при плацебо) були найпоширенішими, внаслідок лікування протягом періоду спостереження не було опортуністичних інфекцій, таких як опоясаний лишай, туберкульоз або злоякісні пухлини.

Додавання устекінумабу до стандартної терапії, мабуть, покращує рівень відповіді при СЧВ. Тому голландські дослідники дотримуються думки, що позитивні результати виправдовують продовження цього шляху до стримування СЧВ. Тепер подальші дослідження на більшій кількості пацієнтів повинні підтвердити ці результати, що також дозволить ще краще оцінити безпеку та переносимість антитіл за цим показником.