Антикоагуляція може покращити прогноз COVID-19

фон

У госпіталізованих пацієнтів з COVID-19 тромбоемболія, зокрема легенева емболія, зустрічається частіше, ніж у пацієнтів з іншими, але такими ж серйозними захворюваннями. Наприклад, у серії випадків з Університетської лікарні Лілля у Франції частота легеневої емболії у пацієнтів з COVID-19, які перебувають у реанімації, була приблизно вдвічі більша, ніж у хворих на грип, які отримували інтенсивну терапію в тій самій клініці. Причини підвищеної частоти тромбоемболії у пацієнтів з COVID-19 поки не відомі. [1]

Наслідки терапії?

Існують анекдотичні повідомлення про те, що системна антикоагуляція може покращити прогноз тяжкохворих на COVID-19. Проте конкретна роль антикоагулянтів у лікуванні COVID-19 залишається незрозумілою. Для кращої оцінки потенційного значення лікування антикоагулянтами для виживання тяжкохворих на COVID-19, в Нью-Йорку було проведено ретроспективний аналіз медичних карток пацієнтів з COVID-19, які перебували на стаціонарному лікуванні в одній з клінік системи охорони здоров’я Маунт-Сінай в Нью-Йорку. Йорк лікувався. [2,3,4]

Постановка цілей

Аналіз повинен показати, чи існує зв’язок між системною антикоагуляцією та виживаністю тяжкохворих на COVID-19. Також визначали частоту кровотеч у пацієнтів з антикоагулянтами та без них.

Методи

Ретроспективне обсерваційне дослідження включало дані 2773 пацієнтів з COVID-19, які були госпіталізовані між 14 березня та 11 квітня 2020 року в клінічну асоціацію системи охорони здоров'я Нью-Йорка Маунт-Сінай. Для оцінки впливу антикоагулянтів на внутрішньолікарняну смертність використовували модель Кокса (модель пропорційних небезпек Кокса) та фактори віку, статі, етнічної приналежності, індексу маси тіла, гіпертонії, серцевої недостатності, фібриляції передсердь, діабету 2 типу та антикоагуляції були використані скориговані перед госпіталізацією та датою прийому. Не було розмежовано пероральне, підшкірне та внутрішньовенне введення.

Результати

Близько 28% (n = 786) пацієнтів отримували антикоагулянтне лікування в терапевтичних дозах під час перебування в лікарні. Пацієнти, які отримували антикоагулянти, могли бути важче хворими, ніж пацієнти без антикоагулянтів, оскільки вони частіше провітрювались (29,8% проти 8,1%; p ˂ 0,001). Антикоагуляцію розпочали в середньому через два дні після надходження в лікарню. Це тривало в середньому три дні. При антикоагуляції 22,5% пацієнтів померли в лікарні, без антикоагуляційного лікування 22,8%. Середній час виживання становив 21 відповідно. 14 днів.

Перевага виживання у провітрюваних пацієнтів

Ризик внутрішньолікарняної смертності зменшувався на 14% із кожним днем ​​антикоагуляції (коефіцієнт ризику [ЧСС]: 0,86 на день; 95% довірчий інтервал [С]: 0,82–0,89; р ˂ 0,001). Перевага виживання антикоагулянтного лікування була особливо очевидна у пацієнтів, які провітрювались. У той час як 62,7% пацієнтів померли без антикоагуляції, при лікуванні антикоагулянтами - 29,7%. Ускладнення кровотечі мали місце у 3% пацієнтів, які отримували антикоагулянт, але лише у 1,9% без лікування. Ця різниця не була статистично значущою.

Висновок

На жаль, з дослідження не можна встановити конкретних показань до антикоагуляції у пацієнтів з COVID-19. З даних можна зробити висновок, що у антикоагулянтів пацієнти мали значно більший протромбіновий час та активований частковий тромбопластиновий час, а також підвищені концентрації активованої лакатедегідрогенази-4, феритину, С-реактивного білка та D-димерів, ніж у пацієнтів без такого лікування однак конкретні вказівки, на підставі яких лікуючі лікарі ініціювали антикоагуляцію, не можуть бути взяті з файлів.

Рекомендація: Індивідуальна стратегія терапії.

Автори дослідження інтерпретують свій аналіз таким чином, що системна антикоагуляція може покращити прогноз у госпіталізованих пацієнтів з COVID-19. Однак вони не рекомендують рутинну антикоагуляцію, але пропонують індивідуальні терапевтичні стратегії та ретельну оцінку співвідношення ризик-користь перед застосуванням антикоагулянтного лікування.